Безпекова трансформація геополітичного простору Європи після 2020 року

Анотація

Досліджено безпекову трансформацію геополітичного простору Європи після 2020 року. Обґрунтовано, що геополітичний простір Європи слід розуміти не лише як сукупність держав на певній території, а й як систему просторово організованих політичних, військово-стратегічних, інституційних, енергетичних і комунікаційних зв’язків, у межах яких розподіляються вплив, безпекові гарантії, зони вразливості та механізми стримування. Доведено, що після 2020 року європейський простір безпеки вступив у фазу прискореної перебудови, а повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало моментом відкритого зламу попередньої моделі континентальної стабільності. Встановлено, що основними проявами цієї трансформації стали зміна безпекового статусу Східної Європи; перехід від логіки буферності до логіки передового стримування; перегляд ролі НАТО та Європейського Союзу як центрів безпекового управління; втрата Росією статусу відносно легітимного посередника; переоцінювання заморожених конфліктів як чинників загальноєвропейської дестабілізації; перетворення України на один із ключових елементів нової конфігурації європейської безпеки.
Запропоновано авторський підхід, відповідно до якого безпекова трансформація геополітичного простору Європи має оцінюватися не лише за фактом появи нових загроз, а й за зміною функціонального призначення окремих регіонів, статусу ключових суб’єктів безпеки, характеру інституційного реагування та просторового розподілу відповідальності за стримування. Обґрунтовано, що після 2020 року Східна Європа перестала бути периферійним буфером між центрами сили й набула значення простору передового стримування, від стабільності якого залежить міцність усієї континентальної безпекової системи. Доведено, що заморожені конфлікти не можна надалі розглядати як локальні або ізольовані явища, оскільки вони виконують функцію інструментів просторового контролю, блокування інтеграційного вибору держав і довготривалої дестабілізації східного флангу Європи. Також встановлено, що Україна в новій безпековій конфігурації є не об’єктом зовнішньої політики, а одним із визначальних елементів європейської системи стримування, через стійкість якого перевіряється ефективність НАТО, Європейського Союзу, санкційної політики, оборонно-промислової координації та довгострокової підтримки демократичного безпекового порядку. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його висновків для подальшого аналізу нової європейської системи безпеки, ролі України в ній та перспектив правового й інституційного оформлення довгострокового стримування російської агресії.